11.12.2006.
Стяг перекошений, як структура
самого Мін’юсту, полотно задрипане і погане з поскубаною оторочкою по краях.
Тризуб жерстяний, як наші закони.
На вікнах, наче впалих зіницях,
висять соплі, під найменням жалюзі. Відкривати не ризикнули, бо на підвіконні
усяка неприбрана гидота, а дихати цим не хочеться. Світло в зал сонячне
намагається пробитися, але не виходить, бо скло надійно захищене трьома
поколіннями мух, що на ньому розбилося і висять неприбрані.
На батареях притулені залізні
решітки з пилюгою, щоб не сперли і те, і друге.
У приміщенні одна колона, що як і
стіни обліплена ракушняком. За цим гидким сталактитом рядком крісельця
«сядеш-не піднімешся без скрипу», на які вмоститися нас не пустили, щоб не
ховали сяючі обличчя від лекторів з
кафедри.
Світло, що надходить зі стелі
економлять, пласкі лампи ввімкнені вигадливою «шахматкою».
Довершує усе жлобство герб на протилежному
боці. Як держава. Що позаду - не видно, бо вертітися не гарно, але знаю точно,
що там простір обставлений не менш совковими предметами, що їх викинули з
людських очей подалі у підвал.
Ось у цій «холеній» обстановці
студенти знайомилися з одним із аспектів бюрократичної машини країни, в якій
живемо.
Паперовий автомобіль потихеньку
завівся і поїхав, щоб катати нас по околицях системи ще два тижні.
12.12.2006.
День другий. Їй Богу – краще
історія!
(Переходжу на мову оригіналу)Выяснилось, что Днепровский район – самый районистый
район среди всех районов!
Все 7 человек, направленные на свою базу получили
вежливый пинок под зад сотрудниками управления юстиции и свободны ко всем
чертям на целых 2 недели.
За них радостно.
Мы. Прибыли 6 человек, на месте осталось трое. Вот вам и школа выживания. Каминского, Авгу и не
явившегося Балышова «послали» непонятно как взявшимся указом к скучающей в
компании фантомных специалистов юстиции
Насте, направленной щедрой рукой руководства в Оболонский район. Там, наверное, еще все спали. Только Малыгина перед
запертой дверью районного управления бодрствовала.
Пока мы без верхней одежды бороздили торговый пятачок
на Милославского в поисках работающего ксерокопировального автомата, успели
получить весточку от Седовой. Она тоже уже оказалась почему то дома, а не на Святошинской базе прохождения практики. Нас же не
отпустили пока что, хоть нашему появлению оказались не сильно рады. Я что,
всегда «попадаю» лучше всех?
Неумышленные руководители – «держслужбовці» отхрестились от «наших».
Кому вообще в самом разгаре подготовки к новогодним отчетам нужны нежеланные
элементы в собственных, родимых структурах?
13.12.2006.
Зі святом усю громаду!
Закулісна мініатюра: Головний
спеціаліст – начальнику (жартівливо) : « Михаил Григорьевич! Сегодня праздник!
Может, отпустите нас с работы?»
В мене в голові клацнуло
запитаннячко: «Значит ничего не деланье
называется теперь работой?» Да, це серйозно. Вони нічного не виконують із того, що
чесні люди звикли називати словом «праця». І я так хочу.
Нет, смех и несовместимости начинаются еще в первом
разделе закона Украины про «держслужбовців» , в
статье этак 3 и 5. Там, где про принципы, повсеместно
используемые нашими «посадовцами», написано. Да, да,
о морали, гуманизме и тому подобном, чего и нет. Как и механизма наказания за
нарушение этих, закрепленных, с позволения сказать, в законе, положений.
Да и весь закон смотреть смешно. На фоне нашей
государственной какофонии там записана курам на смех «присяга» державного службовця с несметным
количеством устаревших анахронизмов по типу: « повністю усвідомлюючи… висока
відповідальність… вірно служити народові ( хотілося дописати, що особливо вірно
власній кишені і бездоганній совісті)… суворо дотримуватись
конституції…охороняти весь пакет прикладних програм (життя, честь, гідність і
т.д.) призначені простому громадянинові… з гідністю нести високе звання…
сумлінно виконувати…»
Де чутно про такі карколомні
словосполучення? Тільки на папері, правильно? А як вам ця смачна композиція : « сумлінне
виконання своїх обов’язків, ініціатива і творчість!» А вы мне: «Волокиту разводите!».
Нам сьогодні чесно сказали, що ми
тут не потрібні. Мова оригіналу: «Я вот
сама не знаю, чем заняться, все сделали еще до проверки, которая две недели
назад была…». Обвела бідолашна дівчина нас поглядом і зітхнула тяжко-тяжко…
З іншого району передали, що там
теж практиканти, як Тимошенко Порошенку... (ну, ви зрозуміли, до якого боку) Мовляв, роботи багато, а ще з вами панькатись.
Кінець року, розумієте? Папери, папери… бюрократія… і все зі всіх сторін і пре,
і вилазить.
А в нашому управлінні тим часом
колеги регочуть з красивих прізвищ, що їх знаходять у документах. Не можу
уявити, що тоді у паспортному столі діється. Або в Загсі. Начальник заскочив,
спитав одразу наповал: «Що таке СПОЛОХ?» Згадали, мабуть, українці, щоб усіх
пробрало з вимовою? Це «переполох», или
«испуг». Бити
на сполох- поднимать кипиш, счиняти ґвалт, підняти
лемент, учинить переполох.
А якісь ідіоти так громадську
організацію назвали!!!! Може, заповзяті хохли думали, що буква одна нічого на
значить? І що «сполох» синонім «спалах»?
Щоб Їм усім язик спалахом
скрутило, чортяки ненашинські!
14.12.2006.
Солдат спит, служба идет!
Сьогодні день виявився насичений. Перевірка управлінням
юстиції Деснянського району організації правового виховання населення на
прикладі школи 321, якщо не помиляюсь.
Зустріли добре, пред’явили гору
документів, як то в них правова робота проводиться, тільки от на жодному наказі
директора ми не зустріли номера, за яким він виданий. (Ми ж усі правовики, не
потрібно довго пояснювати, якою халтурою від цього тхне) Навіть хабара встигли
всунути у вигляді мандаринів, булочок та кави.
По дорозі додому (десь о 3
годині) вдалося вивідати, що так зустрічають перевірку в усіх школах, так що
про яку боротьбу з корупцією може йти мова в загальнодержавному масштабі, коли
така поведінка традиційна навіть для Альма Матер (грець його знає, як це
латиною пишеться), «святая святых!» нашого суспільства!
Хоча не знаю, як ще я вестиму
себе, на їхньому місці, бо навіть управління юстиції, приймаючи два тижні назад
перевірку, накрили «галявинку» з гіреньким, солоденьким та солоненьким.
«Армагеддон и мракобесье!» структура, де ми з вами
відбували покарання ( може хто й не відбував, не багато втратили) причеплена до
стелі і розгойдується там, як маятник. Розшифровую: вони, говорячи конкретно ніхто. І прав нема, і обов’язки
відсутні, і відповідальності за папірці, звичайно, теж годі чекати. Хоча
користь з них є. За цей час ми дізналися, що…
·
На м’які меблі світлого кольору можна придбати маленькі
покривальця під сідниці, щоб не бруднилися (незрозуміло тільки тканина на
канапі, чи…)
·
В джинсах ходити можна, навіть в спідницях - поясах. Все
одно ніхто не дивиться.
·
У засновників районних осередків та організацій дуже
кумедні прізвища, над якими не гріх познущатися.
·
У Януковича підпис, як завитка в ланцюгу ДНК.
·
У деяких людей сміх нагадує рохкання.
·
Лак для нігтів якоїсь відомої фірми червоного кольору
препоганий, тому що треба його намазувати два рази.
·
У цієї ж фірми недолугий тонік для обличчя, бо не знімає
макіяжу з повік.
·
Для того, щоб зняти макіяж з повік, треба брати інший
лосьйон тієї ж фірми.
·
Яка зарплата у службовців держадміністрації Дніпровського
району.
·
Яким способом можна насмикати собі дотації до цих грошей,
як це робиться.
·
Підеш у адміністрацію працювати - можуть позачергово
видати квартиру (якщо сподобаєшся).
·
Жаба- страшний звір.
15.12.2006.
Можна сміливо сказати, що ми були
присутні при наданні населенню юридичних консультацій! Ура! І нехай це тільки
один чоловічок за весь цей час, і майже не по підходящому питанню, проте в звіт
є чого написати. Людині навіть не запропонували стільця, настільки мужик
ошелешив всіх своєю раптовою появою, проте як зайшов, так і вийшов.
Добре, хоч дівчина наша грамотна,
як акула в цих питаннях, як вчепиться, так душу висмокче, а от Святошинському
районові не повезло: там хлопець пів години рився в кодексах, щоб з’ясувати
правомірність неправомірного вчинку. Жінка, що терпляче чекала на консультацію
спеціаліста, вже глузувати з нього почала, хотіла показати власноруч, де це
написано.
А чого тоді прийшла, раз усе
знаєш?!
О, починаю думати, як природжений
держслужбовець.
18.12.2006.
Понеділок. І хто бовкнув, що це
тяжкий день? Дуже навіть приємний, якщо ти у державній структурі сидиш поважно
за столом і базікаєш про усілякі справи зі своїми однодумцями. Вийшла після
лікарняного їх четверта співробітниця. Ну і помело! До цього дня ми зійшлись на
думці, що нашу «Юлечку- акулочку» - головного спеціаліста ніхто не
переговорить.
Помилялись! За цей день ми чесно
намагались опрацювати Рекомендації Всеукраїнської міжвідомчої
координаційно-методичної ради з правової освіти населення, проте замість цього
збагатилися, як уран, корисною інформацією, що самовільно до вух липла, бо
такий громоподібний дівчачий голос не почути не можна. Отже:
·
За шиншилову шубу можна придбати автівку.
·
Нащо людині дві мобілки.
·
Іноземці не помічають ціни, коли дивляться в меню.
·
В кафе дурять не по божому.
·
Коктейлі треба пити, коли бачиш, що в них намішують.
·
Є такі нахабні офіціанти, що замість “Hennessey XO” можуть принести коньяк
«Закарпатський», а здерти грошей, як за перший.
·
Краще їсти вдома.
·
За які гроші знімають нині кліпи.
·
За які заслуги гарні дівчата навчаються у Поплавського і
які в них таланти.
·
Як класно в Австралії.
·
Її малий на Миколайчика хоче мотоцикл (поки що
іграшковий).
·
Скільки синців залишається після ковзанів, коли до цього
10 років не виходиш на лід.
·
Де краще вчитися танцювати.
І це не все, що можна загадати.
Наприкінці нашого робочого дня (годині о першій) все ж наважилися спитати, чи
потрібні ми їм завтра.
19.12.2006.
Знову зі святом! Миколайчика.
Завтра, себто сьогодні, не знаю,
що писатиму у звіт, тому що набираю (на годиннику десята ранку) рапорт про
понеділок. Вдома. Ми виявилися, до обопільної радості, не потрібні.
20.12.2006.
До кінця практики залишилось 2 дні, а наші
керівники тільки почали планувати, щоб нам такого дати робити. Останні півтори
години відверто куняли над документами про легалізацію шляхом повідомлення
первинної організації Дніпровської районної у місті Києві організації Партії
регіонів, бо з усім, що доручили, управилися в рекордний строк. Думали півгодини,
як це в щоденнику красиво назвати. Виявилось, що треба зняти копії з
документів, з якими працюєш і додати до звіту. Подивились на стопочку первинних
організацій та їх заяв з протоколами, яких не перелічити, і махнули рукою,
мовляв, не бачили і не чули про таке.
Почали «вростати» до кабінетної
атмосфери, бо й самі сміялися над прізвищами у документах. Як вам: «Качур?»,
хіба не смішно?
21.12.2006.
Передостанній день. Прикольного
вже нічого нема, треба трошки поворушитися и нашкребти собі документації по проходженню
практики. Поспілкувалися з начальником, доволі приємний дядько. Здається, чекає
від нас суперграмотних звітів з нашої нещасної практики. Ага. Але, не зважаючи
на все вищезазначене у щоденнику, саме цей день запам’ятається корисною
інформацією. Приготуйтеся пані та панове: як брати грамотно ХАБАР!
1.
погоджуватись на матеріальне заохочення лише у разі
законності дії, на яку натякає особа, що з грошима розлучається;
2.
Суму не завищувати, в гіршому випадку людина обізлиться
та «накапає» до відповідних органів, що люб’язно допоможуть вирішити усі спірні
питання певними методами впливу на службовця;
3.
Зустріч визначати самому, раптово.
4.
При передачі словами не розкидатися, а кивати п’ятами
якнайшвидше, щоб не засікли.
5.
Найголовніше золоте правило: НЕ брати, і все буде ОК!
Для людей, що дуже швидко звикли
тулити висновки, хочу зазначити: те, що така інформація є, не означає, що нею
користуються обов’язково. Бо районне управління юстиції настільки дрібна
установа, що до великих матеріальних заохочень тут діло не доходить.
Хоча не компетенція студентів
роздумувати, що й до чого і ким коли підмазується. От коли будемо самі так…
Зараз почнуть вчуватися голоси,
що розгнівано щебетатимуть про мораль підростаючого покоління, та його не
здатність повторювати явні помилки попередників. Хочу з упевненістю відповіти
цим панам та панянкам в рожевих окулярах: на місцях людей, що керують нами,
сидять не характери, а обставини. А обставини не зміняться, навіть якщо прийде
найзаповзятіша особистість. Вони керуватимуть процесом, як завжди, і зжеруть,
задавлять, навіть не подавляться, коли цій паперовій машині або «до неї
наближених» щось стане поперек. Така вона сила, цього павутиння. Бо все це «было, есть, и будет есть!» бо плюсів без мінусів не буває,
а у світі повинна існувати рівновага.
22.12.2006.
Останній день. Згадуємо дуже
влучну рекламу: « який це звіт, це ж суцільна вода!» і «Ти мені м'ясо, м'ясо
давай!», сидячи вперше за ці дна «на голках». Бо начальник саме в цей момент
ставить підпис під нашими липовими характеристиками та клонованими звітами, які
маже власноруч довелось штампувати опціями «копировать» «вставить» «вырезать». Особливо
в абзаці, що стосувався зауважень та побажань щодо роботи управління. Особисто
моє ставлення до цього однозначне: На
кол! И распустить к чертям по старой славянской традиции! І базару не буде. Бо з роботою
органу, з яким довелось познайомитись до його організації справлялись інші
установи. І грошей з бюджету витрачалось менше.
І на шиї у людей сиділо менше
нахлібників.
І вирішувалось усе швидше і
якісніше.
Але та розхлябаність, що нас
закрутила, наче кокон, ніколи не розкрутиться. Тому що особи, що приймають в
цьому участь, навряд чи відмовляться від ласих дотацій до свого життя. І це не
абстрактні індивідууми, не наше стереотипне уявлення про пузатого бюрократа з
трьома підборіддями та пихатою мордякою, а цілком реальні люди, що живуть,
переживають, метушаться, мислять, розмовляють. Здебільшого нормально одягнені
чоловіки та жінки, що слідкують за своєю фігурою, співчувають котикам та
собачкам, обурюються, коли їх дурять та піклуються про свою сім’ю. Вони так
само сварять владу та погані закони, в яких змушені приймати участь.
І окреслена гільдія нічим не
захоче поступитись своїм положенням, грошима з привілеями, що вимальовує перед
ними перспектива відсидіти держслужбовцем. І як виняток із правила, що його
підтверджує, одна людина на мільйон обуриться, коли прямо на неї летітиме
грошова птиця. Та ще й байдуже повернеться до неї спиною.
Хабарники та хабародавці,
нашийники на тілі у держави зовсім не демонічні політики, що згори висмоктують
з усіх останні соки. Це такі ж люди, з яких висмоктують. І їх більше, ніж
архідияволів- депутатів та міністрів. І часто вони, беручи малюсінький хабарчик
у вигляді цукерок чи кави і не знають, що скаржитись потрібно самим на себе.
Вони серед нас, нічим не
відрізняються. Вони - це ми. ЦЕ- ціла НАЦІЯ.
Дякую за увагу.